У важливих суперечках банкірів з несумлінними позичальниками
поставлено крапку. За рішенням Вищого спеціалізованого суду України
кредитні установи не мають права забирати у боржника майно,
яке не є запорукою позики. Юристи вважають позицію суду
справедливою та просять закріпити це рішення законодавчо. Банкіри
запевняють, що суд поставив не крапку, а крапку. Кредитори, як і раніше,
вимагатимуть з неплатника повну суму боргу, щоправда, тепер
процедура стягнення стане більш тривалою та складною.
Вищий
спеціалізований суд України ухвалив, що боржники банків мають
право вільно розпоряджатися своєю власністю, якщо вона не була
закладена при оформленні кредиту. Тобто банк не може відбирати для
погашення кредиту, квартиру, якщо було закладено лише автомобіль. Схожа
норма є і в Цивільному кодексі, проте донедавна
банкіри за допомогою суддів повсюдно її порушували. Якщо продаж
застави повністю не покривав суму боргу, банки вільно відбирали будь-яке
інше майно.
Банкіри називають таку практику
наслідком фінансової кризи. «Кредитний бум обернувся масовими
неплатежами за позиками, і паралельно із цим різко знецінилося заставне
майно, — розповідає радник президента Асоціації українських
банків Олексій Кущ. – Згадайте, як сильно обвалилися ціни на
нерухомість. Коли банк видавав кредит, ціна заставної квартири зазвичай
набагато перевищувала зобов’язання позичальника. Після кризи продаж
такої квартири не покривав і половини виданої позики. Але «пробачити»
залишок боргу банк не може, адже чийсь кредит — це депозит.
Тому й виникла практика стягнення боргів у вигляді продажу
незаложенного имущества».
Українці, які стали неплатоспроможними,
кинулися переписувати незакладені дачі та автомобілі на батьків,
дітей, братів та двоюрідних бабусь — аби банк не відібрав.
Фінансисти у свою чергу намагалися визнати ці угоди фіктивними та
анулювати договори купівлі-продажу чи дарування. Єдиної позиції у таких
справах українські суди не мали, хоча найчастіше рішення приймалися на користь
банків. Щойно феміда визнавала право власності за колишнім
власником, у його двері дзвонила виконавча служба із «привітом» від
кредитора. Піка активності така війна між банкірами та їхніми боржниками
досягла минулого року.
Нинішнє рішення ВССУ покликане покласти
край свавіллю банків. «По суті вони порушують права людини, —
стверджує незалежний юридичний консультант Андрій Осадчий. —
Знецінення заставного майна не повинно бути проблемою позичальника,
тому що кредитор зобов’язаний сам адекватно оцінювати заставу і на момент
видачі позики, і на перспективу до кінця строку погашення. Зрозуміло, не всі
банкіри могли передбачити наслідки кризи та падіння цін на
нерухомість та авто. Водночас вони чомусь не пішли назустріч
позичальникам щодо зниження відсоткових ставок відразу, а чекали
відповідного припису від НБУ. Виходить, що для фінансистів
правила гри залишалися докризовими, тоді як для позичальників змінилися
на гірший бік».
Осадчий називає позицію вищого суду
кроком у правильному напрямку. Але в той же час адвокат попереджає
позичальників, що розслаблятися не варто. По-перше, рішення було ухвалено
судом у конкретному випадку за позовом конкретних осіб. Оскільки в нашій
країні немає прецедентного права, то немає жодних гарантій, що суди
прийматимуть такі самі рішення. «Особливо якщо схожу справу
розглядатиме районний суд. Як правило, у регіонах банкіри тісно
«дружать» із судовою владою», — конкретизує Осадчий. Тож реальної
ефективності від рішення ВССУ можна чекати лише тоді, коли воно буде
зафіксовано у вигляді закону.
Втім, навіть у цьому випадку позичальник не
зітхне вільно, бо другий ризик для нього полягає у
суперечливості українського законодавства. Справді,
Цивільний кодекс захищає права боржників щодо незаложенного
имущества. Проте зараз банкіри йдуть іншим шляхом та відбирають у
неплатника не заставу, а повну суму заборгованості. За словами Куща,
вони мають на це всі підстави – закон залишає банку право вибору, що
саме забирати у боржника – заставу чи позичені гроші.
«Головним регулятором зобов’язань
позичальника є норми того договору, який було укладено між ним та
банком, – пояснює Кущ. — Здебільшого такі договори передбачають
повернення кредитору повної суми кредиту незалежно від вартості застави.
Тому раніше для звернення на незакладене майно не
вимагалося додаткових дозволів. Наразі стягнення проходитиме у
два етапи: продаж застави за рішенням суду, потім нове звернення банку до
суду на стягнення залишку боргу. Процедура стане довшою, але це не
означає, що її не буде зовсім». Простіше кажучи, щоб погасити кредит, не
банк відбиратиме і продаватиме майно. Боржник сам займатиметься
пошуком грошей.
Тривалі судові розгляди
будуть на руку тим, хто має суму боргового залишку досить невелику,
вважає Осадчий. Крім них, виграють ще боржники, які встигли
переписати на рідних свої незакладені активи. «Банки не судитимуться
лише заради процесу, і будуть ретельно аналізувати, чи вартує овчинка
у вигляді майна позичальника такого вироблення, як довгий процес у суді. Ще
один плюс полягає в тому, що на основі рішення ВССУ можна буде
переглянути ухвалені рішення щодо визнання угод щодо відчуження
незакладеного майна фіктивними. Хоча для цього позичальнику знадобиться
чимало часу та коштів», – резюмує юрист.